Велокиїв

День третій знову приніс розлуку. Забомбивши спільне фото, розпрощалися з Денисом та Вікторією Першу половину дня крутили чудовими автентичними селищами з добрячим нальотом історії.
На якомусь рекламному банері раптом вичитали, що перебуваємо в районі Токай. І навколо нас чекають винокурні
Найближча виявилась в селищі Viničky, то ж туди і покрутили.

Олексій і Настя кажуть, що вино було чудове. Але воно меркне на фоні тих оргізмічних реякцій які чекали нас далі.

Другу половину дня, і частину наступного, наш шлях пролягав по дамбі.
Навколо затоплені долини річки Латориця. Багато води, дерева, сонце і просто шалена кількість диких тварин.
Родзинка ж маршруту - майже повна відсутність людей. Жодних магазинів і інших предметів побуту.
Все це щастя виявилось маркованою велодоріжкою. Яка веде від селища "Вінішкі" аж до нашого кордону. Мега респект Словакам, і велике бажання повернутися в ці місця.
Думаю подорож в Токай, на наступне восьме березня - буде хорошим приводом.

Дичини навколо було настільки багато, що Настіне бачажжя заночувати в будиночку, місцями навіть перевершувало жагу Сашка потрапити в Лідл )) Але, нажаль, будиночки виявились замалими =(

Намет поставили на полі, і майже весь час відпочинку насолоджувались чарівними "ілюзіями" сонячних променів

день 4

Знову кілометри черівної дамби Незвичний пішохідний перехід в селищі Сельменці. Ніяких черг. Приємне відчуття що український кордон теж можна пройти без відчуття огиди і люті. Два віконця, посмішки.
Всюди б так.

Ну а після кордону звичний сум. Ями, дюри і всілякі провалля на дорогах.
Все це настільки приголомшливо, що 20 км до Ужгорода по відчутях були складнішими за 200 Словаччиною
Благо, Ужгород потішив і гармонізував.
Чекаючи потяга змогли вдосталь насолодитися містом, сонцем та річкою Уж. Бонусом невеличке відео з подорожі:

Па-бам!!! Мій звіт з подорожі – у блозі
Частина 1 https://manivtsy.blogspot.com/2020/03/blog-post.html
Частина 2 https://manivtsy.blogspot.com/2020/04/2.html