ВСЕ ЯК В МОЇХ ДИТЯЧИХ МРІЯХ
https://www.facebook.com/vo.kachet?fref=nf
Чомусь, коли вже за сорок, всі дитячі мрії здійснилися в цей рік.
Стріляти з автомата, дивитися на ворога крізь снайперський приціл, кататися на хамерах, ленд роверах, на броні... звичайні мрії кожного хлопця.
Битися з мордором на барікадах, прийняти участь в народному повстанні за Свободу і Справедливість, битися з ментами і через кілька місяців самому стати ментом. Влітати на швидкості в колоні з БМП в напівокуповене місто щоб звільнити заручникив.
Як спецагенти, чи як учасники підпілля за допомогою залишків патріотів в спецслужбі, слідкувати та заарештовувати негідників, без санкцій, по праву... по праву часу!
Йти крізь лінію фронта як ірокєзи, слід в слід.
Годинами листати фотозйомку з коптера. Ночами напрольот шукати технічні рішення з інженерами, тестувати в полі, знову і знову не отримувати результата, аж раптом - ось, це працює як слід.
Як в кіно. Йдешь за колоною танків, в тебе технічна затримка, пропускаєшь танки вперед, наздогоняєшь через півгодини, чуєшь попереду бій, влітаєшь під обстрілом в село і бачишь перед собою палаючий танк. Величезне полум'є, чорний дим, но башта ще на ньому - боєкомплект ще не вибухнув. По тормозах і назад, знов під обстріл - прорвалися. З тобою в машині ті, кого ти побачив вперше в житті пару годин по тому. Всі живі. Весела компанія - і вже брати!
Посеред ночі Град, секунда, мить ти випав з машини, вжався в землю, і ще раз і ще раз і ще. Скінчилось. Нету стекол в машине.
Кевін Коснер. Ти як він. Йдешь через поле літнім сонячним днем по нейтралці, і раптом по тобі працює снайпер. І ти не вклоняшься. І не тому що не боїшься, і не тому, що снайпер трохи задалеко. А просто нікуди вже ховатися, ти на долоні. Ти затягуєшься цігаркою і продовжуєшь йти, слухаючи як кулі входять в тугу землю. Тебе чекають попереду, і ти йдешь.
Дзвониш, кажешь, що потрібні ще грощі для завершення операції, як Джеймс Бонд, кладеш трубку, дивишся навколо - Мартіні немає, ну і нехай.
І знаєш - гроші прийдуть, тобі довріяють і ти довіряєшь!
Стаєшь джедаєм, і посеред показових навчань армії, стоїшь серед генералів і журналістів в натовпі, і поки президент з міністром оборони та тимкогозвутькровавийпастор дивляться на монітори, ти говоришь тихенько в наушний мікрофон: Сокіл Один, Сокіл Два злітають! Камеру лівіше, переключить на тепловізор. Дайте координату цілі. Генерали дивляться на онлайн трансляцію і все ще не можуть повіріти, що це не кіно! А ти як, в кіно, як той Брюс Уіліс, подмігіваєшь президентській охороні, і трохи голосніше: Дайте координати третьої цілі, Сокіл Один заходьте на ціль! Ескадрілья керованим організмом, як частинка маленької матриці рухається по небу і вчасно повертається на базу! Ти магістр Йода, і ти Брюс, ти не підходишь до президента, залишаєшься в натовпі. Ти зробив свою справу і посміхаєшься. Просто фотографуєшь на пам'ять.
Мрії здійснилися, тільки в них не було терпкого сморіду пороха та тротила, не було рвоти від сьозогіного газу. Цього не буває в мріях. Там не було розірваних тіл - діти не можуть представити обірваних рук з сухожілями, кістками, м'язами. Вони не бачили луж крові, не бачили цього алого яркого кольору.
Ти мріяв, ти хотів як той ковбой їхати через прерії, ти їдешь через країну кріз ночі знов, і знов, як той самурай, щоб на краю Всесвіту, на крайньому блокпосту вийти на бій.
Бій який шукає тебе, як і ти його!
Коли говориш з товарищем, який повернувся з полону, ти Роберт де Ніро. Ти слухаєшь його, і тобі соромно, що чомусь не ти.
Коли вбивають твого друга, ти спочатку майже не реагуєшь, а потім ти волаєш на одинці, як Аль Пачино.
Коли ти стоїшь біля гроба, ти мовчиш, мовчиш, .. мовчиш, як Клінт Іствуд. Навіть не ворушишся. І знов мовчиш. Ти лишився живим і ти винний.
Час від часу зустрічаюсь з оракулами. Вони різні. Алеж всі, щось додають в картину майбутнього. Всі мої старі вчителі втратили зір передбачування. Ми спілкуємось, але тепер вони слухають.
А може це тільки сон? Продовження дитячих мрій? І Микола Березовий живий, і Радік Добродомов, і Сєва, і Юра Грачов? І Вова Рибак? І Олег Міхнюк? Всі добровольці... І Марк Паславський сидить напроти мене в тіні каштанів і п'є каву. І ми говоримо вже третю годину, перший раз в житі зустрілись, і останній. Я вже був на війні, а він тільки збирається... Ні не сон.
31.12.14 ніч, зоряне небо.
Повернувся до дому. Мрії дитинства скінчилися.
P.S. Ти стоїшь напроти комбріга, затягуєшься цігаркою.
- Чего вы хотели?
- Внесите наших людей в Журнал боевых действий!
- А какое они имеют отношение к 28 бригаде?
- Вы плохо осведомлены, мы уже неделю проводим аероразведку в вашем секторе для ваших батальонов. Информация передана и в штаб бригады.
- А кто вы такие?
Тримаєш паузу, затягуєшся знов:
- Мы В о л о н т е р ы !
Саме так.Ти Бред Пі