Re: Iсторiя нашої країни
Додано: 14.3.16 10:46
Ушинський Костянтин – «великий російський педагог»?
Не жалував Ушинського царський уряд, не милував радянський:
у 30-х роках його називали реакціонером,
з 40-х років «видатним вітчизняним»,
із 1945 р. «великим російським педагогом».
Костянтин Дмитрович Ушинський народився 19 лютого (2 березня) 1824 в с. Богданка на Новгород-Сіверщині. «Ні, я українець: рід наш старовинний, малоросійський, дворянський. Усі родичі, діди, дядьки та батьки були українцями, народилися й поховані в українській землі». Його батько багато років перебував на військовій службі, брав участь у Вітчизняній війні 1812 року, вийшов у відставку підполковником, був повітовим суддею в м. Новгороді-Сіверському Чернігівської губернії. Брат батька Володимир – контр-адмірал.
Мати, Любов Капніст, онука графа Василя Капніста, правнука гетьмана Дорошенка, володіла німецькою, французькою, англійською мовами. Садиба Ушинських у с. Богданці, розташована за містом на високому березі Десни, була віном матері. Разом із маєтком були землі та кріпаки, але Ушинські дали своїм кріпакам волю й землю (задовго до царського указу!). Мама займалася навчанням трьох синів, але померла, коли Костеві було 11 років. Батько одружився вдруге, тому рідко навідувався додому і Кость опікувався вихованням брата.
Костянтин Ушинський у 16 років закінчив гімназію Новгород-Сіверського, у 20 років закінчив юридичний факультет Московського університету кандидатом наук; у 26 – професор юридичних наук Ярославського юридичного ліцею. Костянтин Ушинський давав приватні уроки, оскільки батько на той час збіднів і не міг надсилати йому грошей.
У 27 Ушинський повів під вінець Надію Дорошенко, з якою познайомився ще в молодості в Новгород-Сіверському, походила з давнього гетьманського роду. Разом вони прожили до лебединого часу, мали шестеро дітей (трьох синів і трьох дочок).
Талановитий викладач, оратор, чиї лекції вирізнялися майстерністю викладу й самостійністю мислення, мав велику популярність і заздрість колег, які не забарилися з доносами. Тому був Ушинський звільнений як «неблагонадійний» і довгий час не міг знайти роботи. Він займався перекладами, роботою редактора, але мріяв про педагогіку.
Нарешті йому запропонували посаду в Гатчинському сирітському інституті. Викладач словесності й законодавства написав статтю «Про користь педагогічної літератури». Якось стався приїзд імператриці до інституту і розмови з ним, після чого Ушинського перевели до Смольного інституту шляхетних дівчат. Однак К. Д. Ушинський мав конфлікт із начальницею інституту М. П. Леонтьєвої, яка звинуватила Ушинського у вільнодумстві, нешанобливому ставленні до начальства, атеїзмі. За сфабрикованим доносом попа Гречулевича Костянтина Дмитровича звільнили з посади. Педагог два дні готував відповіді на звинувачення. Усе пережите призвело до того, що він тяжко захворів, а на другий день встав із ліжка посивілим. Ушинського видалили з інституту, він був направлений на п’ять років за кордон для лікування та вивчення шкільної справи. По суті це було політичне заслання. Ушинський відвідав Швейцарію, Німеччину, Францію, Бельгію, Італію. За кордоном зустрівся й подружився з М. Пироговим, який давав йому поради в лікуванні. На чужині він написав і видав навчальні книжки «Рідне слово» та «Дитячий світ» – перші масові загальнодоступні російські підручники для початкового навчання дітей.
Постійні переслідування остаточно підірвали здоров’я видатного педагога. За порадою лікарів він поїхав до Криму лікувати хворі легені. Після повернення його спіткало тяжке горе. На полюванні через нещасний випадок загинув старший син, вісімнадцятирічний Павло. Здоров’я Костянтина Дмитровича знову погіршало. Лікарі наполягали на ще одній поїздці до Криму. Ушинський вирішив остаточно оселитися в Києві, купив по вул. Тарасівській будинок.
З синами Костянтином і Володимиром учений поїхав лікуватися в Крим. По дорозі до Криму він застудився, захворів на запалення легенів і зупинився для лікування в готелі «Північний» в Одесі.
Вночі 22 грудня 1870 (3 січня 1871 року) він помер на сорок сьомому році життя у будинку 12 пров. Чайковського в Одесі. Народні вчителі, учні народних шкіл пронесли труну з його тілом до залізничної станції.
Костянтина Дмитровича Ушинського поховали в Києві, на березі Дніпра, у Видубицькому монастирі під старим каштаном.
На могилі учителя вчителів встановлено мармурову плиту з епітафією, автором якої був Павло Тичина:
В роки царської сваволі
Він жадав народу волі,
Працював для Батьківщини,
Душу розумів дитини,
Школу добував з безодні
Став безсмертним він сьогодні.
Дружина Надія та онука Ольга були поховані поряд із К. Ушинським, але 1936 р. їхні могили зрівняли, на їх місці пролягла асфальтована алея.
Дочка Віра (в заміжжі Пото) на свої кошти відкрила в Києві чоловіче Міське училище ім. К. Д. Ушинського. Дочка Надія в селі Богданка, де один час знаходився будинок, що належав К. Д. Ушинському, на кошти, виручені від продажу творів свого батька, відкрила українську початкову школу.
Костянтин і Володимир навчалися в Київській гімназії і загинули 1918 року в Чернігові. Донька Надія емігрувала і в 1944 році померла в Празі. Друга донька Віра померла 1920 року в Києві. Найменша донька Ольга була дружиною голови Київської губернської земської управи Суховніна, який був послом в Константинополі. Вони мали чотирьох дітей, емігрували до Франції, де й померли. Всі онуки і правнуки великого педагога живуть за кордоном. У Техасі в стінах університету міста Хьюстона викладав російську словесність правнук славетного педагога-українця Костянтин Ушинський, народжений у 1921 році, який мав трьох дочок.
Ушинський обстоював право українців на українську школу, роздумував про своє призначення: «Готувати уми! Розсівати ідеї! Ось наше призначення. Ми живемо не в ті роки, щоб могли діяти самі. Відкинемо егоїзм, будемо трудитися для потомства…».
http://uahistory.com/topics/famous_peop ... rettyPhoto
Не жалував Ушинського царський уряд, не милував радянський:
у 30-х роках його називали реакціонером,
з 40-х років «видатним вітчизняним»,
із 1945 р. «великим російським педагогом».
Костянтин Дмитрович Ушинський народився 19 лютого (2 березня) 1824 в с. Богданка на Новгород-Сіверщині. «Ні, я українець: рід наш старовинний, малоросійський, дворянський. Усі родичі, діди, дядьки та батьки були українцями, народилися й поховані в українській землі». Його батько багато років перебував на військовій службі, брав участь у Вітчизняній війні 1812 року, вийшов у відставку підполковником, був повітовим суддею в м. Новгороді-Сіверському Чернігівської губернії. Брат батька Володимир – контр-адмірал.
Мати, Любов Капніст, онука графа Василя Капніста, правнука гетьмана Дорошенка, володіла німецькою, французькою, англійською мовами. Садиба Ушинських у с. Богданці, розташована за містом на високому березі Десни, була віном матері. Разом із маєтком були землі та кріпаки, але Ушинські дали своїм кріпакам волю й землю (задовго до царського указу!). Мама займалася навчанням трьох синів, але померла, коли Костеві було 11 років. Батько одружився вдруге, тому рідко навідувався додому і Кость опікувався вихованням брата.
Костянтин Ушинський у 16 років закінчив гімназію Новгород-Сіверського, у 20 років закінчив юридичний факультет Московського університету кандидатом наук; у 26 – професор юридичних наук Ярославського юридичного ліцею. Костянтин Ушинський давав приватні уроки, оскільки батько на той час збіднів і не міг надсилати йому грошей.
У 27 Ушинський повів під вінець Надію Дорошенко, з якою познайомився ще в молодості в Новгород-Сіверському, походила з давнього гетьманського роду. Разом вони прожили до лебединого часу, мали шестеро дітей (трьох синів і трьох дочок).
Талановитий викладач, оратор, чиї лекції вирізнялися майстерністю викладу й самостійністю мислення, мав велику популярність і заздрість колег, які не забарилися з доносами. Тому був Ушинський звільнений як «неблагонадійний» і довгий час не міг знайти роботи. Він займався перекладами, роботою редактора, але мріяв про педагогіку.
Нарешті йому запропонували посаду в Гатчинському сирітському інституті. Викладач словесності й законодавства написав статтю «Про користь педагогічної літератури». Якось стався приїзд імператриці до інституту і розмови з ним, після чого Ушинського перевели до Смольного інституту шляхетних дівчат. Однак К. Д. Ушинський мав конфлікт із начальницею інституту М. П. Леонтьєвої, яка звинуватила Ушинського у вільнодумстві, нешанобливому ставленні до начальства, атеїзмі. За сфабрикованим доносом попа Гречулевича Костянтина Дмитровича звільнили з посади. Педагог два дні готував відповіді на звинувачення. Усе пережите призвело до того, що він тяжко захворів, а на другий день встав із ліжка посивілим. Ушинського видалили з інституту, він був направлений на п’ять років за кордон для лікування та вивчення шкільної справи. По суті це було політичне заслання. Ушинський відвідав Швейцарію, Німеччину, Францію, Бельгію, Італію. За кордоном зустрівся й подружився з М. Пироговим, який давав йому поради в лікуванні. На чужині він написав і видав навчальні книжки «Рідне слово» та «Дитячий світ» – перші масові загальнодоступні російські підручники для початкового навчання дітей.
Постійні переслідування остаточно підірвали здоров’я видатного педагога. За порадою лікарів він поїхав до Криму лікувати хворі легені. Після повернення його спіткало тяжке горе. На полюванні через нещасний випадок загинув старший син, вісімнадцятирічний Павло. Здоров’я Костянтина Дмитровича знову погіршало. Лікарі наполягали на ще одній поїздці до Криму. Ушинський вирішив остаточно оселитися в Києві, купив по вул. Тарасівській будинок.
З синами Костянтином і Володимиром учений поїхав лікуватися в Крим. По дорозі до Криму він застудився, захворів на запалення легенів і зупинився для лікування в готелі «Північний» в Одесі.
Вночі 22 грудня 1870 (3 січня 1871 року) він помер на сорок сьомому році життя у будинку 12 пров. Чайковського в Одесі. Народні вчителі, учні народних шкіл пронесли труну з його тілом до залізничної станції.
Костянтина Дмитровича Ушинського поховали в Києві, на березі Дніпра, у Видубицькому монастирі під старим каштаном.
На могилі учителя вчителів встановлено мармурову плиту з епітафією, автором якої був Павло Тичина:
В роки царської сваволі
Він жадав народу волі,
Працював для Батьківщини,
Душу розумів дитини,
Школу добував з безодні
Став безсмертним він сьогодні.
Дружина Надія та онука Ольга були поховані поряд із К. Ушинським, але 1936 р. їхні могили зрівняли, на їх місці пролягла асфальтована алея.
Дочка Віра (в заміжжі Пото) на свої кошти відкрила в Києві чоловіче Міське училище ім. К. Д. Ушинського. Дочка Надія в селі Богданка, де один час знаходився будинок, що належав К. Д. Ушинському, на кошти, виручені від продажу творів свого батька, відкрила українську початкову школу.
Костянтин і Володимир навчалися в Київській гімназії і загинули 1918 року в Чернігові. Донька Надія емігрувала і в 1944 році померла в Празі. Друга донька Віра померла 1920 року в Києві. Найменша донька Ольга була дружиною голови Київської губернської земської управи Суховніна, який був послом в Константинополі. Вони мали чотирьох дітей, емігрували до Франції, де й померли. Всі онуки і правнуки великого педагога живуть за кордоном. У Техасі в стінах університету міста Хьюстона викладав російську словесність правнук славетного педагога-українця Костянтин Ушинський, народжений у 1921 році, який мав трьох дочок.
Ушинський обстоював право українців на українську школу, роздумував про своє призначення: «Готувати уми! Розсівати ідеї! Ось наше призначення. Ми живемо не в ті роки, щоб могли діяти самі. Відкинемо егоїзм, будемо трудитися для потомства…».
http://uahistory.com/topics/famous_peop ... rettyPhoto