Повідомлення mylove » 9.9.07 21:17
Дозвольте цей звіт почати словами Айрон Мейден, а закінчити цитатою Ленса Армстронга.
Отже,
«…Running, scrambling, flying
Rolling, turning, diving, going in again
Run, live to fly, fly to live, do or die
Won't you run, live to fly, fly to live. Aces high…»
Iron Maiden, Aces High
Вступ
На початку цього року я прочитав минулорічний звіт про аналогічну поїздку… і страшенно захотілося відчути все описане самому, поділитися емоціями з оточуючими, дійсно втілити гасло «Об’єднаємо Україну в русі!». Написав Ігорю в ПП про своє бажання підтримати його і поїхати цього року «Севастополь-Київ». Цитую відповідь: «Серега! Поедем, готовся!». Це було як зелене світло. Зібрав собі новий шосейний велосипед за три місяці, почав серйозні тренування, морально-психологічну підготовку…
І от нарешті опинилися біля залізничних кас. В той день ми зібралися вперше в тому складі, в якому мали їхати: Tigor, screw, scourge, peregon та mylove. Придбали квитки на потяг, обговорили останні деталі.
Перед сном черговий раз перевіряєш туго накачані колеса, пригадуєш чи нічого не забув. Але все це до одного місця, просто вже почалося передстартове «мандраже» )))
Пролог. 31.08.07.
Стартую від дому з рюкзаком за плечима за півгодини до відправлення потяга. Їду і десь підсвідомо починаю розуміти, що найменший прокол чи інша технічна проблема і все – накрилась поїздка, адже й таксі не допоможе – місто все в заторах та пробках. «мандраже» продовжується. По дорозі ще й повернув не туди.. залишається 14 хв. Ну от нарешті і Вокзал і потрібний потяг знайшовся. Вагон у нас останній – № 22 )) screw та scourge зустріли мене усміхненими але трохи схвильованими обличчями зі словами: «Ти лише третій.. ще двох немає…». Tigor прилетів за хвилину. peregon зателефонував і сказав, що не поїде – проблеми на роботі. От так ми втратили одного бійця не починаючи бою (( Запакувалися, поїхали…
День 1. 01.09.07. Севастополь-Симферополь
Приїхали рано вранці потягом… Далі своїм ходом до якогось боксерського клубу, там прийняли душ, перевдягнулися і дочекалися організаторів.
Місце старту – площа Нахімова. Там вже зібралося трохи учасників велопробігу. Одразу починаєш ловити на собі погляди інших шосейників. Розпочався перший етап «перевірки»: придивляються всі один до одного.
Звучать якісь пафосні слова з вуст чиновників, грає гімн нашої рідної Батьківщини і все.. СТАРТ!!! Понеслось… )))
Перші хвилин десять нічого не відчуваєш, адаптуєшся до нових умов життя, адже саме так доведеться провести наступні вісім днів життя: в сідлі )))
Перший тягун – перевірка на міцність. Якби в той момент ми знали, що ті двоє Севастопольські хлопчака, Паша і Олексій, всі вісім днів поспіль будуть пліч о пліч долати з нами всі негаразди життя то, певно, якось інакше рухались. А так – намагалися виглядати в горах не менш пристойно, ніж вони. Як на мене, то вдалося )) Від’їхавши від Севастополя кілометрів 10 від нас відвалилися майже всі місцеві велосипедисти, які просто приїхали підтримати акцію. Залишилось сім чоловік в супроводі ДАІ «Кобра» і автобуса-технічки. Почали потроху розкручувати вертушку. В Бахчисараї відвалився останній місцевий шосер, залишилось нас шестеро… у Сімферополі 92 км дистанції – як для першого етапу – не погано. Судом у мене не було на останніх тягунах, але стан був досить напружений – закінчувався процес адаптації, закінчувались всілякі там «мандраже». Залишалось все справжнє: «…Run, live to fly, fly to live, do or die…». В Сімферополі хліб-сіль, концерти та різні лозунги… Я свій кайф спіймав на тягунах, втому майже не відчував, як не дивно.
День 2. 02.09.07. Сімферополь-Херсон
До нас приєдналися діти з велошколи, але від того легше не стало. Адже, через об’єктивні причини, з них ніхто на зміни не виходив. Після чергового залізничного переїзду машина ДАІ пригальмувала, група теж почала гальмування і стався перший завал. Діти попадали, зламали карбонову вилку на Келлісі і переднє колесо. От цікаво, якщо на швидкості 25 км/год і вазі того хлопця, десь 35-40 кг, скалася карбонова вилка, то що б було на пристойній швидкості під вагою дорослої людини?
Запакували частину дітей в сімферопольский автобус, поїхали далі… і чим далі тим більше тих дітей пакували і пакували. В результаті залишилось нас восьмеро. Таким складом і їхали. Закінчили «отжигом» по Херсону, зі швидкістю 35-40 км/год. З усіх етапів саме на цьому я «нажрався» найбільше. Дистанція – 150 км.
День 3. 03.04.07. Херсон-Очаків
Їхали вже з купою дітей: Сімферопольска і Херсонська (Каховська) школи. Але на зміни знову ніхто майже не виходив, крім нашої зіркової шістки ))) а якщо й виходив, то більше ми їх не бачили, принаймні до найближчого піт-стопу. Був маленький завал. Дистанція 90 км.
Нічим особливим сам етап на запам’ятався, крім того, що screw проколовся якоюсь колючкою природного походження. Як виявилось потім, це місцева рослина, не мало відома велосипедистам. Довелося і нам з нею «познайомитись».. Вже в Очакові вийшли з технічки зі своїми велами і так бадьоро попрямували до жилого корпусу як раптом screw кричить: «Мужики, провертье свои колеса!!!»… і.. виявилось що кожен з нас нахапав по 15-20 цих колючок на кожне колесо за якихось 20-30 секунд. Це новий рекорд – 11 пробитих шосейних коліс за півхвилини. При чому в кожній камері від трьох до десяти проколів. Спершу всі сподівалися, що саме його колеса не спустить.. але попали добряче. Почався істеричний сміх, майже до сліз. У мене за весь цей рік всього був один прокол, а тут одразу обидва колеса. Півночі ремонтували гуму, залишилися без запасних камер. Але в морі все ж встигли поплавати.
День 4. 04.09.07. Очаків-Одеса
Реально залишилась одна запасна камера з дуже стрьомною заплаткою. Стало зрозуміло, що будь-який прокол і все – далі їдеш в бусі.
На невеличкій ділянці шляху з дуже поганим асфальтом наші севастопольські друзі вирішили розіграти фініш… в результаті у Паши відстебнувся тукліпс і він склався. Зламав собі ліву ручку-гальмо, залишився без переднього гальма і сам трохи побився.
На черговому піт-стопі, коли проїхали вже десь 40 км, я віддав останню латану камеру знайомому хлопчині з Феодосії, який пробився на тому ж поганому асфальті. Він з якоюсь неймовірною швидкістю встановлює її і стартуємо на Одесу. Дорога – просто скло, вітер в спину, швидкість 40+ км/год. І тут починається це саме, відчуваєш кожною клітиною, серце завмирає, ти вже в раю і тільки шелест туго накачаних коліс по асфальту і нічого більше. Ігор питає в мене: «Серега, ты это слишиш?». А у мене екстаз, я навіть відповісти нічого не можу, просто киваю головою. І так майже 40 км шляху, в останній тягун пішли з Паоло Савальделлі (Паша з Севастополя) у відрив, дістали патрульну машину і облили її з фляг від щастя )) На піт-стопі перед Одесою я підходжу до хлопця з Феодосії і він мені каже: «Спасибо тебе, я еще никогда так не ездил!». Саме в той момент я побачив його щире дитяче щастя і радість, яка відображалася в широко відкритих очах )))
Приїхали в Одесу, дистанція 95 км. На урочистості часу немає – нам треба їхати в БайкерШоп за камерами. Починається спурт по Одесі. Я, Tigor, scourge та двоє севастопольців. screw залишився як зв’язковий з організаторами. Швидкість по місту 35-40, на світлофори часу немає, пролітаємо й на червоне світло. Шукаємо ту вулицю Малиновсього 8.
Епізод діалогу з одеситом:
– Скажите, как проехать на ул. Малиновского 8.
– Ой, вы знаете, это же так далеко, так далеко. Я даже не знаю шо вам таки сказать. Едете прямо, прямо, прямо и за мостом налево.
– Как-это налево? Вроде бы направо там надо поворачивать.
– Ну, можно и на право, как хотите.
На одному з поворотів Олексій підрізає Паоло і той летить в бордюр через кермо, розбиває собі переднє колесо і сам ще трохи б’ється. У нього вже другий завал за день… Залишаємо севастопольців в парку з мобільним телефоном scourge’а. Їдемо далі в БайкерШоп. Купуємо там камери.. коліс в зборі у них немає.. купуємо обод, втулку і спиці з ніпелями – іншого варіанту немає. Далі продовжується спурт до готелю «Одесса» де ми мали зупинитися. Tigor залишає мене і scourge’а збирати колесо, сам хапає переднє колесо з Bianchi і їде за севастопольцями. Приїжджає колона, трохи згодом Tigor з нашими «героями». Накатали по Одесі додатково ще 35 км. Ввечері трохи погуляли по місту, відсвяткували мій ДН. До четвертої години ранку Ігор доводив нове колесо до потрібної «кондиції». А о шостій годині поїхав на вокзал зустрічати peregon’а, який вирішив питання з роботою і приїхав ранковим потягом в Одесу.
На цьому пригоди не закінчилися… в тому БайкерШопі ми зважували наші шосери і Tigor випадково залишив сумочку з запаскою в магазині… А колона стартує з Одеси о дев’ятій годині ранку… магазин відчиняється о десятій.. з цього і почався день наступний.
День 5. 05.09.07. Одеса-Кіровоград
Зранку колона простартувала в напрямку Кіровограда. А ми, вчотирьох, поїхали до магазину за сумочкою Ігоря: Tigor, scourge, mylove та Олексій з Севастополя. О 9:45 приїхав продавець, відчинив магазин, забрали ми той девайс і поїхали доганяти колону… на 12:30 треба було встигнути в смт. Березвіка, а ще десь 70 км від Одеси, короче за півтори години нам треба було проїхати 70 км… Старалися як могли, просто вмирали на тій дорозі… але встигнути було не реально. В результаті приїхала Оля і Сергій на технічці і забрали нас. Момент не з приємних. Шкода, що так трапилось. Але ми доклали всіх зусиль, щоб цього уникнути – трохи не вийшло.
Останні півдня ми наздоганяли на технічці колону і просто мовчали. Цікаво, що в той день велосипедисти проїхали аж 35 км. Ми з хлопцями вчотирьох – 85. Вечір в Кіровограді теж не був не з приємних.
День 6. 06.09.07. Кіровоград-Черкаси
Старт на торчок, вкритий бруківкою. Маса різноманітних вражень, я гадав, що в мене відлетить колесо чи язика собі відкушу, трясло добряче.
Сам етап нічим яскравим не запам’ятався.
Крім прикрого падіння знову ж таки дітей.. З якогось дива по узбіччю, справа, почала нас обганяти технічка клубу «Мюннт». В результаті обсипала дітей гравієм з-під коліс.. спереду трохи пригальмувала машина ДАІ через якийсь «ГАЗон», діти, злякавшись гравію, пустили хвилю вліво і впали… А технічка «Мюннт’а» пробилася на тому узбіччі.
("Сам етап нічим яскравим не запам’ятався."
А как же твой отстрел на каждой смене по одному участнику, доводя его до состояния нирваны?
А как же сплошной мат николаевской девчонки, когда мы разгоняли группу под 47 км/ч по ветру?
А как же ошалевшие дети, выстроенные в трех селах возле завода "Холодный яр", которым дали возможность прогулять урок, чтобы встретить нас радостными криками, размахивая флажками и плакатами?
А как же накат на спуске девчонки, которую автобус отвез вперед на километр? Накат со скоростью почти в два раза больше чем у неё. И её крик:"Ну вы, блин, звери!!! Разве можно так звиздячить?!"
Да, нам не хватило 35 км, чтобы разобраться из оставшихся семи человек, кто кому Рабинович. На спуске из-за дождя заднее колесо начинало по немногу подкашивать. Да и группа разбилась на маленькие головки. С одним соглашусь. Нажраться не удалось...
TIGOR)
Шкода, що до Черкас не доїхали трохи – почався дощ і всіх запакували в автобуси. Тих 35 км, що залишилися якраз і не вистачило, щоб нажраццо.
В таборі під Черкасами розвели справжнє піонерське вогнище, весело так посиділи.
День 7. 07.09.07. Черкаси-Переяслав-Хмельницький
Чудовий етап в плані настрою. Відстань на фініші була десь 80, середня – 38 км/год. Мені довелося 25 км проїхати в технічці через проблеми зі шлунком – випив якоїсь поганої води, через яку почалася печія. На черговому піт-стопі виліз і продовжив цей «отжиг» )))
День 8. 08.09.07. Переяслав-Хмельницький-Київ
Про цей етап все написав Tigor. Додавати нічого не буду.
В Києві на нагородження від м. Київ вийшов тільки я і peregon. Інша частина нашої команди прямувала до Пущі, де відбулася святкова вечеря.
Хлопці з Севастополя подарували свій кубок Tigor’у. А Ігор, в свою чергу, передав його нашому велоклубу «Велокс».
Замість епілогу
Я неймовірно вдячний Ігорю за ту частинку душі, яку він в нас всіх вкладає, за терпіння, мудрість та професіоналізм. За ті моменти нашого життя, які пролетіли, але залишаться в пам’яті до останнього подиху, за шелест сотень шосейних коліс. Хтось повернувся в дитинство, а хтось подорослішав та змужнів. Дякую вам, пане Ігорю, за те, що ви є і за те, що витрачаєте на нас такі дорогоцінні хвилини вашого життя.
Дякую Ользі та Сергію, нашим організаторам, за розуміння та терпіння, за витрачені зусилля та посивіле волосся ))) Ви нам потрібні, не покидайте нас. До зустрічі наступного року.
Дякую нашим хлопцям, screw, scourge та peregon’у, за те, що ми разом подолали таку кількість кілометрів, проломили всі зустрічні вітри та здолали підйоми.
Дякую Севастопольським хлопцям, Паші та Олексію, за чудову компанію, емоції та за спринти в гори. Ваш кубок, який залишиться в нашому велоклубі, має значно більшу вагу, ніж ви зараз можете собі уявити.
Дякую всім іншим велосипедистам, які разом з нами розсікали по просторах рідної Батьківщини, підтримуючи гасло «Спорт для всіх єднає Україну!».
Дякую своїм батькам та друзям за підтримку. Своїй коханій Наді – за розуміння та натхнення, за те, що мене окриляла.
Всім тим, хто не схотів чи не зміг поїхати – ви не уявляєте, що втрачаєте.
Є тільки одна мить між минулим і майбутнім, і вона зветься життя. Не марнуєте його дарма!
МИ ЦЕ ЗРОБИЛИ!!!!
Слава Україні!
«...Yellow wakes me up in the morning.
Yellow gets me on the bike every day.
Yellow has taught me the true meaning of sacrifice.
Yellow makes me suffer.
Yellow is the reason I`m here...»
Lance Armstrong
1: 
попа на полу получается - путь к искривлению позвоночника.... 
.....
